Твій сонник !

Що означає слово “бог” і звідки воно походить?Але для початку потрібна вступна інформація, яка необхідна для розуміння суті.

Росія (або інакше – Русь, Рось, Рассея) – це рассеившийся (расселившийся) народ, який здійснив великий вихід з північних земель, де проживав до наступу льодовика. Але як називалася ця територія? Вона називалася “Тырь”, або інакше “Тира”, з наголосом на “и”. Європейці до недавнього часу називали її “тартария” (тырь-тырия). Тим не менш, в латинській мові ми досі іноді називаємо Землю (всю відому територію) – Terra (Терра). Тобто Тырь. А слово “територія”, напевно, має походження від слова “тырь-тира, тер-тера, тор-тора” (варіанти звучання). “Тырь” – це слово означало місцевість, яка щось “несла” собою або її хтось “ніс”, де можна було збирати плоди, добувати рибу і дичину, запасатися деревиною, тобто “тирити” – “нести – підносити” різні блага. Звідси ж імовірно слово “дерево” означає “тырево”, тобто, те, що”несе”плоди. І населяли Тырь люди, яких називали “тыраками”, або інакше кажучи, “дурнями”, так як спочатку у цього слова не було негативного забарвлення, як не було її в сучасних слів “деревеньщина” і “колгоспник”. Русь, за часів великого виходу з Тыри, концентрувала на периферії весь світ цивілізації того часу. А ті, хто залишався жити в Тыри, про тих говорили, що вони живуть “в дірі” (тире). Глухе звучання приголосних звуків властиво російській мові давнину. Чоловік – “тырак” (мутовану в сучасне “дурень”), жінка – “тирка” (“дірка”), “тырачка” (“дурочка”). Так, смішно, але, погодьтеся, що логічно, хоч і кумедно по сучасному.

Алатир, бел-горючий камінь, по-сучасному “вівтар”, місце, де приносять в жертву натыренное. Традиція приносити в жертву “тырь” (тобто, як правило їжу, але не тільки, це можуть бути й інші блага, як, наприклад, речі і, навіть, живі люди) походить від давньої традиції ховати померлих одноплемінників, залишаючи їх голову стирчала з землі, щоб потім ритуально “годувати” її (голова Святогора – руск. нар. казки). Після того, як голова від старості отваливалась від тулуба, на її місце ставили камінь і “годували” потім його. Це і була перша форма вівтаря. Багаті родичі покійного ставили великий камінь, а хто бідніший – поменше. На великий камінь складали “тырь” (тар-дар, можливо звідти походить слово “дар”), і обклавши його хвойними гілками (ялиною), підпалювали. Так нащадки “годували” свого шанованого предка. Надалі предки ставали предметом божественного поклоніння з боку нащадків. Так виникло рідновірства.

Тепер головне – що означає слово “бог” і звідки воно узялося?

Бог, у своєму первісному значенні означав предка, якому поклонялися (див. вище “алатир, бел-горючий камінь”). Як відомо, в стародавньому російською мовою було характерно приглушене звучання приголосних звуків. Що станеться, якщо приглушити приголосні в цьому слові. Вийшло “пох”. Вельми схоже за звучанням зі словом “пах” (“пах” – у чоловіків, “пахва” у жінок (“пихва” – сучасне укр. слово, частину тіла, куди “пхають”), яке в свою чергу пов’язано з продовженням роду, родючістю (орати) і розкриває, що, власне, може спочатку означати слово бог-пох. Бог – це предок, який дав початок роду (людського племені) і яким поклоняються його нащадки, висловлюючи таким чином йому свої сподівання на захист від бід і напастей.

Люди прагнули стати богами, добуваючи собі славу, яка стала б основою для поклоніння їм нащадків. В ходу було вчинення “подвигів”, як якихось досягнень, обов’язкових для покриття себе славою героя.

Герой, це латинизм, що стався не від точної транскриптизации в латинській мові звуку “я”. Його одного разу записали як “he” і тому вимовляли потім як “хе” (схожа метаморфоза в імені “ольга-хельга”). Таким чином, “герой”, це “херой”, тобто в початковому звучанні – “ярої” (“який?” – їм. прикметник), або, що точніше і зрозуміліше сучасному російській мові, слово “ярий” (арій). Право називатися “затятим”, тобто “героєм” (артем), потрібно було заслужити. Від того і потрібні були “подвиги”.

Подвиг, швидше за все пов’язаний зі словом “боротись” (вчинок). Іншими словами, оголошуєш, що зробиш щось (наприклад, що завалиш ведмедя однієї рогатиною), тобто “подвизаешься”, і робиш “подвиг” – то, власне, на що і “трудився”. В сучасному розумінні, зв’язок між поняттями “подвиг” і “боротись” загублена і подвиг може бути спонтанним, як і геройство.

Культ предків властивий всьому людству. Сучасне поклоніння могилам предків і близьких родичів, а також великим заслуженим особам (своєрідним “героям”, в нашому розумінні), це і є залишок цього культу, який колись був основним релігійним фундаментом у наших предків, що творили таким чином своїх богів. Покладання поминальної їжі (цукерки на могилку, або склянку горілки з бутербродом), а також покладання вінків і квітів – все це теж залишок давнього звичаю “ритуального годування” стирчала з землі голови. Підете на цвинтарі, згадайте це і задайтеся питанням, чи дійсно це так.

Монотеїзм, до яких відноситься іудаїзм (предтеча християнства та ісламу), це відносно набагато більш давнього рідновірства не більше, ніж новодел. Виник монотеїзм від релігії фараона Ехнатона, ввевшего культ поклоніння Сонцю. Від піснею Ехнатона було багато запозичено в Старий Завіт, а він, у свою чергу, ліг в основу іудаїзму, ісламу та християнства. Монотеїзм зруйнував культ предків в його езотеричному сенсі і буквально “поставив хрест” на рідновірстві, у якому поклонялися багатьом богам-предкам. Замість цього було запропоновано лише один бог, який “створив” першої людини, а від нього вже почали вести рід всього роду людського. З точки зору значущості, це давало якісь преференції та політичні вигоди того народу, який проголосив себе першим нащадком першої людини, а стало бути, більш значущим в плані більш давнього свого походження. Я кажу про “племені авраамовом”, тобто євреїв-іудеїв. До того ж, вони проголосили себе “улюбленим” народом свого бога, забезпечивши таким чином собі деяку перевагу перед іншими народами. Погодьтеся, у перших юдеїв був явний мотив ввести монотеїзм за власноруч написаній книзі, де кращі “шматочки” діставалися саме їм.

Сучасне поняття бога спотворює його споконвічний сенс. Бог сучасності, це деякий “абсолют”, якийсь “понад-розум”, якась “містерія” і незбагненна “понад-енергія”. Однак, наші предки знали, що бог – це їх вельмишановний предок, цілком собі реальна особистість, яка жила у плоті, тобто просто видатна людина, “герой”, який, за їх віруванням, незбагненним чином існує після смерті і допомагає своїм нащадкам з потойбічного світу. А сучасне перебріхування сенсу цього слова, це черговий новотвори сучасної християнської епохи.

Для відомості, рідновірства – цей термін використовується в якості назви релігії наших давніх предків, а не в якості сучасного “рідновірства”, що намагається бути схожою на стару віру предків.

Під словом “БОГ” я маю на увазі саму Першопричину, яка все створила, яку ми в собі утримуємо і беремо участь у процесі створення всього сущого, Першопричину, з якою ми спілкуємося через почуття і стан Любові.З цього почуття народжується все, що складається з Сил Природи Єства проявленої в плотноматериальных об’єктах і не виявленою, і існуючої на тонкопольовому рівні. Загальне поле Вселенського Розуму, Сила Життєвості, объемлящая всі живі й не живі речові та польові системи, яка створила Світи, Енергії, Простір і Час, Вічність і Без-кінечність, що виявляється в кожному суб’єкті чи об’єкті, що має початок, який одухотворяє, Зерно, Зародок Початкової Сили Енергії-Інформації-Першопричини-Ефіру. Вважаю, що кожен зрозумів в міру свого миро-сприйняття і миро-погляди, щодо своєї парадигми мислення… Це поняття у всіх змінюється з часом пізнання себе і навколишнього простору і не може бути описано будь-якими словами, скільки б їх не писалося, це внутрішній стан…